Минулої п’ятниці в націоналізований Родовід банк таки ввели тимчасову адміністрацію
Минулої п’ятниці в Родовід банк ввели тимчасову адміністрацію. Це вже другий державний банк, який пішов з ринку з початку фінансової кризи 2014 року. Раніше неплатоспроможним було визнано банк «Київ», активи й пасиви якого передали в «Укргазбанк».
За аналогією з «Києвом», «Родовід» було рекапіталізовано державою після кризи 2008 року. Більше того, з «Родоводу» намагалися зробити санаційний банк, однак незадовго до закінчення раніше обумовленого п’ятирічного терміну Нацбанк визнав дану стратегію провальною.
Розмови про ліквідацію Родовід Банку велися в НБУ ще з 2014 року. А остаточно це рішення було прийнято на виконання Стратегії розвитку державних банків, затвердженої Кабінетом міністрів 11 лютого 2016 року, пояснюють у регуляторі.
ПАТ «Родовід Банк» було капіталізовано державою в 2009-2011 роках, а з 2011 року він працював у статусі санаційного. Передбачалося, що основним завданням його діяльності стане проведення протягом п’яти років ефективної роботи з активами банків державного сектору й повернення державних коштів, спрямованих на його капіталізацію.
Загальна сума вливань у «Родовід» склала 12,3 млрд грн, однак отримати їх назад держава не зуміла. «За 7 років перебування у власності держави банку не вдалося ні врегулювати питання проблемних активів, ні розвинути санаційну модель, яка була б успішною. Більше того, існування «Родоводу» як окремого банку без надання підтримки держави стало неможливим», – йдеться в повідомленні Нацбанку.
Як пояснюють в НБУ, поставлене завдання не було досягнуто через цілу низку причин. По-перше, на законодавчому рівні так і не було створено механізмів передачі й реалізації проблемних активів банків державного сектору, що необхідно для ефективної роботи санаційного банку; по-друге, як санаційний банк «Родовід» показав низьку результативність роботи з власними активами. Протягом всього терміну функціонування банку в цій іпостасі його доходи покривали лише його власні витрати, а держава не мала ніяких дивідендів.
За словами Олега Пендзіна, про створення санаційного банку заговорили в 2009 році. Але рішення про його створення на базі Родовід Банку було остаточно прийнято тільки в 2011-му шляхом внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність», стаття 86-1, яку в 2012 році скасували. Практично з цього часу санаційний банк почав діяти на рівні нормативних актів уряду та Національного банку.
«Санаційний банк створили, а основу його діяльності – нормативну базу роботи з проблемними активами – так остаточно і не сформували. Тобто, вже з того часу було ясно, що ідея створення повноцінного санаційного банку в Україні провалилася. І те, що НБУ за участю Мінфіну прийняв рішення про визнання Родовід Банку неплатоспроможним, є абсолютно очікуваним», – каже Пендзін.
За словами опитаних експертів, у світі існують як позитивні, так і негативні приклади створення і діяльності санаційних установ – причому, не завжди це були банки: іноді створювалися агентства або фонди з управління «поганими» активами.
Так, успішним було виведення з кризи банківської системи Швеції шляхом створення банку проблемних активів у 90-х роках ХХ століття. У США вперше питання «поганого банку» виникло в 1988 році, коли Mellon Bank передав свої «погані» кредити на енергетичні об’єкти і нерухомість у Grant Street National Bank. Надалі було створено корпорацію Resolution Association Corporation для продажу кредитів банків-банкрутів, а згодом така ідея трансформувалася в програму TARP (Troubled Asset Relief Program) – викуп у банків «поганих» активів і їх переведення на баланси спеціалізованих державно-приватних фондів.
У Південній Кореї також створили спеціалізовану компанію з управління проблемними активами. А серед країн пострадянського простору найуспішніша стратегія реалізована в Казахстані, де було створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фонд проблемних кредитів», що спеціалізується на покращенні кредитних портфелів банків другого рівня.
А ось у Мексиці й Чилі втручання держави в питання роботи з «поганими» активами банків не дало очікуваного позитивного ефекту.
Разом з тим, при створенні санаційного банку або агентств з управління проблемними активами, необхідно орієнтуватися на кілька основних вимог. Перше – це своєчасність і швидкість створення установи; друге – «вписуваність» діяльності санаційного банку в загальну стратегію виведення банківської системи з кризи і готовність держави підтримувати такий банк (або вливанням у капітал, або обміном поганих активів, що передаються на баланс «санаційного банку» на боргові зобов’язання держави).
Також має велике значення адекватність нормативної бази для забезпечення його діяльності – включаючи не тільки банківське законодавство, а й прозорі механізми реалізацій майна, особливості передання (викупу) активів, оцінка їх вартості і т.д. Крім цього важливими є кваліфікація, аполітичність і відповідальність персоналу. «На жаль, при створенні санаційного банку на базі Родовід Банку ці вимоги не виконувалися», − констатує Пендзін.
Втім, з огляду на українські реалії, навряд чи санаційний банк в Україні мав право на життя. «Я поділяю думку, що такий банк для роботи з «поганими» активами держбанків не потрібен. Самі по собі держбанки в наших умовах є проблемними», − каже Павло Різаненко, голова підкомітету з питань цінних паперів, фондового ринку, діяльності рейтингових агентств і електронної комерції Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики та банківської діяльності.
За його словами, після зміни кожного чергового уряду в Україні стає очевидним недосконалість прийнятих раніше рішень. Ці рішення неринкові і тому неефективні, вони якраз і призводять до утворення «поганих» активів. «Тому створення санаційного банку для того, щоб він потім займався проблемними активами − це те саме, що створювати проблему, а потім намагатися її вирішити. Коректніше було б спробувати усунути причини проблеми», − впевнений Різаненко.
З такою думкою згоден і фінансовий аналітик Іван Угляниця. «Неможливі тут ніякі санації і «погані банки». Немає ні юридичного, ні практичного фреймворку. Це просто чорні діри. Вони нічим не відрізняються від банків, які потрапляють у ФГВ, там їх просто добивають і дорозкрадають», − констатує експерт.
…
