Приблизно на 20-25% зросла кількість українців, що намагаються виїхати в Євросоюз
Робити бізнес краще на Заході — так вирішило подружжя Анатолій та Ірина Савіни після того, як в Україну прийшла глибока економічна криза з війною на додачу. Савін — одесит, останні три роки жив і працював у Києві, займався навчанням у сфері управління проектами. З початку 2014 року ця сфера підприємництва перестала користуватися популярністю в українського споживача. “До 2014‑го все було чудово, все розвивалося, а потім “схлопнулось”,— нарікає Ірина Савіна.— Не можна ж чекати з моря погоди. У США і Європі навички управління проектами потрібні, а тут — ні”.
Поки подружжя перебралося до Львова і чекає оформлення необхідних для проживання в Польщі документів. На переїзд вони налаштовані серйозно. “Нам по 40 років, і ми не хочемо отримувати українську пенсію, якої може і не бути. Хочеться чогось прогнозованого в похилому віці”,— зізнається Савіна.
Савіни — представники середнього класу, серед якого емігрантські настрої сьогодні зростають. Але не тільки — залишають країну також люди з інших соціальних груп: біженці з Донбасу, призовники, які переховуються від мобілізації призовники, трудові мігранти.
Фактично Україна зіштовхується з новою хвилею втечі з країни, кажуть експерти. “І події на сході, і погіршення економічної ситуації, безумовно, мають вплив на рішення людей шукати кращого життя в іншому місці, зокрема за кордоном. Все це призвело до різкого збільшення міграції”,— зазначає Олександр Жолудь, аналітик.
Сьогодні кожен третій українець хотів би виїхати за кордон. А буде й більше: кількість людей, що намагаються в’їхати на територію Євросоюзу, за останній час зросла приблизно на 20-25%.
Село Ременів, що у Львівській області, виглядає типово для населених пунктів Західної України. Всупереч квітнучому тут безробіттю і на відміну від сіл сходу або навіть центру країни, тутешні місця відрізняються чистотою і респектабельністю, які впадають в очі. Будинки, за рідкісним винятком,— двох-триповерхові, з пластиковими вікнами, акуратними газонами. Подвір’я прикрашені на західний зразок, буйно квітучими вазонами і декоративними садовими фігурками.
Благополуччя? Напевно. Однак добре оплачуваної роботи тут немає. Зате є робочі руки, які невтомно трудяться за кордоном. Гастарбайтери, які регулярно надсилають гроші сім’ям, що залишилися на малій батьківщині, стали основою ременівської респектабельності.
Галина Білак з чоловіком купили тут будинок завдяки свекрусі Інні Бойцан, яка вже 15 років працює в Греції. “В Україні вона працювала вчителем. Поїхала, щоб вижити. Не було свого житла, грошей, а іноді навіть їжі. Потрібно було ставити на ноги сина”,— каже Білак.
У Греції Бойцан займалася переважно прибиранням, але її дохід зріс у рази. Якщо в Україні її зарплата в 2000‑му становила 300 грн на місяць, то зараз у Греції вона отримує до $1 тис. Завдяки роботі за кордоном Бойцан дала синові освіту, купила житло. Навіть більш, зараз вона перебудовує батьківський будинок у рідному селі на Тернопільщині, сподіваючись якось повернутися.
Ця історія звичайна для України. У пошуках кращого життя та істотного заробітку українці почали масово виїжджати за кордон ще в 1990‑х. За станом на 2012 рік, згідно з офіційною статистикою, кількість трудових мігрантів з України складала від 3 млн до 4,5 млн. З них приблизно 1,8 млн — у Росії, 1,2 млн — у країнах Євросоюзу.
Через економічну кризу останніх двох років рівень трудової міграції зріс. Наприклад, у 2014‑му в Польщі кількість дозволів на працевлаштування для українців збільшилася на 15%, в Німеччині — на 24%, у Словаччині — на 17%. Такі цифри наводить Ірина Сушко, голова громадської організації.
І це не межа. За даними опитування, що проводилося Міжнародною організацією з міграції та соціологічною компанією у цьому році, близько 3 млн українців планують знайти роботу за кордоном вже найближчим часом, а ще 34% жителів України не проти працевлаштування за кордоном, але предметно про це поки не думали.
Різко зросла частка тих, хто працює за кордоном неофіційно — з 28% від загального числа гастарбайтерів в 2011 році до 41% у 2015‑му. І ситуація буде тільки погіршуватися, прогнозують експерти. 21% потенційних трудових мігрантів зізналися, що готові прийняти сумнівні пропозиції з працевлаштування, наприклад працювати нелегально. Для порівняння: у 2011 році кількість таких людей становила всього 14%. “Це тривожна тенденція,— говорить Манфред Профазі, голова представництва МОМ в Україні.— Важкі життєві умови багатьох українців роблять їх більш схильними приймати ризиковані пропозиції з працевлаштування, погоджуватися на умови, на які вони ніколи б не пішли”.
Трудова міграція завдає Україні багато проблем, кажуть експерти. Це і розлучені сім’ї, і серйозні ризики стати жертвою торгівлі людьми, і необхідність важко працювати далеко від дому, на роботі, яка часто не відповідає кваліфікації та освіті людини. Але в той же час такі мігранти забезпечують величезні фінансові вливання в економіку України.
У 2014 році лише офіційні приватні грошові перекази в країну склали $6,5 млрд, це 4,9% ВВП країни. Головні країни-донори — США, Німеччина, Великобританія, Греція, Кіпр та Італія. РФ у порівнянні з 2013‑м серйозно втратила позиції: перекази звідти впали в три рази. Почасти тому, що багато відмовилися від роботи в країні, яка розв’язала війну в Україні. Крім того, Москва зробила жорсткішим трудове законодавство для громадян України, позбавивши їх усіх преференцій.
У 2014 році до традиційних економічних причин втечі за кордон додалися ще й політичні. Війна в Донбасі і анексія Криму спровокували стрімке зростання потоку біженців з країни. Якщо у 2011-2013 роках Україна не входила навіть до першої тридцятки прохачів притулку в країнах ЄС, то вже в 2014-му опинилася в лідерах, посівши 13‑те місце по кількості прохачів, а у другому кварталі 2015‑го і зовсім перебралася на 9‑те. Найчастіше українці просять притулку в Німеччині, Польщі, Італії, Франції та Швеції.
Згідно зі статистикою управління у справах іноземців Польщі, число самих лише офіційних прохачів статусу біженця з України з докризових часів зросло в десятки разів. Якщо за весь 2013‑й таких було всього 46 осіб, то за перші дев’ять місяців 2015‑го “набігло” вже 1.941.
Причому мова йде не тільки про біженців зі сходу. Наприклад, 9% з них визнають, що ховаються від мобілізації. Крім того, значна частина прохачів насправді зовсім не гнані війною біженці, а трудові мігранти, які намагаються використати війну в корисливих цілях. “Вони не тікають від війни, а просто хочуть легалізуватися і отримати право на роботу в багатих країнах Європи. В ЄС це добре знають, тому не поспішають давати притулок українцям”,— каже Сушко з Європи без бар’єрів.
За її словами, за підсумками 2014 року статус біженців в ЄС отримали лише 4% прохачів з України. Для порівняння: сирійці отримували притулок в 90% випадків. “Україна не відповідає ключовій вимозі — наші громадяни, зокрема переселенці з Донбасу, при бажанні могли б залишитися в Україні без ризику для життя. Адже територія, де ведуться бойові дії, займає невелику частину країни”,— пояснює експерт.
Куди охочіше притулок українцям надається в Росії. За станом на жовтень, за даними Федеральної міграційної служби РФ, тимчасовий притулок там отримали понад 400 тис. українців.
Найбільшу проблему для країни створює не стільки втеча потенційних заробітчан, скільки відтік середнього класу — освічених, креативних представників малого та середнього бізнесу, IT-сектору та інших спеціальностей, для яких кордон не перешкода для успішної роботи. Саме втрата таких людей, на думку експертів, вдарить по економіці країни та її інвестиційній привабливості найбільше. З України їх жене економічна криза, девальвація, непередбачуване бізнес-середовище та спроби влади здерти побільше з решти підприємців замість того, щоб усіляко стимулювати їхню ділову активність. Прикладом тому стали гучні обшуки, які цієї осені пройшли в офісах відразу кількох українських IT-компаній.
Уявіть, що з країни їдуть айтішники, потім фізики і хіміки, потім ті, хто взагалі може виїхати. Це в середній і довгостроковій перспективі становить загрозу не просто економіці, а взагалі національній безпеці. Тому що перспективи розвитку залежать від капіталу і робочої сили”,— говорить Олег Устенко.
Саме середній клас, на думку експерта, основний лобіст розвитку країни, оскільки реформи — це гарантія існування самого середнього класу в майбутньому. До тих пір, поки влада не забезпечить зрозумілі і прозорі правила гри в країні, тренд “витоку мізків” буде продовжуватися.
Попит на еміграцію підтверджує колишній журналіст Тимур Ворона, який у жовтні запустив сервіс, покликаний допомогти бажаючим виїхати за кордон українцям зібрати інформацію та підготувати необхідні документи. “За останні два роки багато моїх друзів або виїхали з України, або почали замислюватися про еміграцію. Ситуація складна — у нас війна і чергова погана влада, за кордоном теж, звичайно, не все гладенько, але умови м’якші, життя спокійніше і можливостей побільше,— міркує Ворона.— Я не закликаю до еміграції, але люди, які хочуть виїхати, так чи інакше зроблять це. Чому б їм не допомогти?”
Ситуація може покращитися в наступному році, припускає Жолудь. Якщо на сході не відновляться активні воєнні дії, а економіка, згідно з прогнозами Світового банку і МВФ, почне рости, міграційні настрої вщухнуть. “Відновлення економічного зростання поліпшить показники. Але, природно, поки Україна не досягне рівня розвитку порівнянного хоча б з сусідньою Польщею, міграція буде зберігатися”,— вважає експерт.
Утримати кращих громадян, Україні допоможуть і реформи, якщо вони будуть реалізовані на ділі, а не на словах.
Попри те, що від’їзд в Євросоюз вже невідворотний, у майбутньому подружжя Савіних готове повернутися в рідну Одесу, якщо бізнес-клімат покращиться. “Є надія, що все може змінитися,— говорить Савіна.— Наприклад, якщо проведуть обіцяні Міхеїлом Саакашвілі реформи,— чому б не повернутися?”
…
